Метод дифракційного часу пробігу
Метод дифракційного часу пробігу вимірює час, за який ультразвукові хвилі огинають вершини тріщин. Він точно визначає висоту та глибину дефектів незалежно від відбивної здатності.
Фізико-хімічний механізм дії
У методі дифракційного часу пробігу працюють два перетворювачі назустріч один одному: один випромінює, інший приймає. На вершинах тріщини ультразвук не відбивається, а огинає їх, і ці дифраговані хвилі доходять до приймача. За різницею часу пробігу між сигналом від верхньої та нижньої вершини тріщини прилад розраховує глибину залягання та висоту дефекту. Оскільки метод використовує дифракцію, а не відлуння, він майже не залежить від того, наскільки вигідно площина дефекту орієнтована до звукового променя.
Металознавче значення та ризики при зварюванні
Саме в цьому полягає перевага над класичним ехо-методом: стрімко розташована тріщина з поганим відбиттям все одно буде виявлена. Тому метод застосовують для високонавантажених швів і там, де важливо оцінити розвиток тріщини. Його межі — безпосередньо під поверхнею та в корені, бо там сигнали випромінювання та від задньої стінки перекривають індикацію.
Практика в цеху та вказівки до дій
Частота контролю, кут перетворювача та відстань залежать від товщини стінки та матеріалу, зазвичай це кілька мегагерц. Довжина хвилі не налаштовується, вона випливає з частоти та швидкості звуку: при 5 МГц у сталі вона становить близько одного міліметра, і дрібніше за це розрізнити неможливо. Перед контролем прилад налаштовують на зразку з відомими дефектами, а поверхня має забезпечувати рівномірний акустичний контакт. Оцінювати результати може лише той, хто має відповідну кваліфікацію.